Ми забуваєм величезні втрати

І не шануєм спогади сумні,

Та тільки знаєм, що солдати

Нас захистять у будні дні.

Бували пострілом убиті

Серед холодних грізних скель

Під небом синьої блакиті,

Далеко від своїх осель.

Лиш сльози рідної матусі

Одного разу нагадають всім :

Знайомим, рідним, кращим друзям

Про тихий і забутий дім.

Не раз ми бачили, як плакали афганці,

Забуті долею, кидаючи цей світ,

Були вони країною обранці

В період тих тяжких буремних літ.

А скільки мрій лишились нездійсненними

Бажанням серця молодих солдат…

Їх подвиг був далеко не даремним,

Забрав життя бездушний кат.

Вони жили від бою і до бою,

З надією побачити ще раз

Холодну зиму з теплою весною,

І трохи щастя… та до бою час!

Тож поважаймо Воїнів народу,

Не забуваймо їм, побачивши, сказати :

Ми дякуєм від заходу до сходу!

Ми не забудем величезні втрати!